В Україні поштовх для розвитку виноробства стався на початку 2000-х, десь після Помаранчевої революції. Було щось символічне, що під час відпустки в Грузії у 2013-му Міхеїл Саакашвілі разом з Віктором Ющенком збирали виноград і товкли його потім в гумових чоботях в деревяному жолобі, щоб з нього було вино, йдеться в публікації Радіо Свобода.
У мусульманському Узбекистані після авторитарного правління президента Іслама Карімова новий, ліберальніший керівник, Шавкат Мірзіяєв особисто привіз із візиту до Франції саджанці винограду для старту - чи радше відновлення древнього виноробства, притаманного тим землям з часів древніх Бухари й Самарканду. Політична відлига позначилась ще й винним аспектом.
Найбільшим експортером вина у світі в 1960-х роках був… Алжир. Так, північно-африканський Алжир, який тоді був колонією Франції. Але коли країна стала незалежною і до влади прийшли ісламісти, від алжирського виноробства не залишилось і сліду.
Розквіт іспанського виноробства став можливим після падіння диктатури генерала Франциска Франко і тепер - з майже мільйоном гектарів - Іспанія має ледь не найбільші площі, засаджені виноградом.
Чилі стало одним із флагманів вина Нового світу лише після падіння диктатури генерала Августо Піночета.
В Ірані виноробству настав кінець після Ісламської революції 1979 року, коли був встановлений жорсткий теократичний режим.
В американській пресі писали, що розквіт виноробства в Чехії став можливий лише після падіння комунізму у 1989 році, а прорадянський уряд раніше не толерував розмаїття, яке притаманне виноробству і вину.
У Грузії після Революції троянд 2003 року, коли Росія запровадила ембарго на грузинське вино, місцеві винороби змушені були поліпшити якість свого вина і відкрити для себе світові ринки на заміну російському.
Еще нет отзывов. Будьте первым!